Цю сторінку схвалено
Не падав сніг, а сонце стигло
І нахилялось до землі,
Коли його холодне тіло
У ліс далекий понесли.
Запало сонце, скніла пам'ять,
Була мов тиша лісова
Лягла між дикими дубами
Еллана горда голова.
Щоб на весні зелений корінь
Сповинув серце ватажка,
Щоб у леліючі простори
Сочиста виросла рука,
Щоб кленом стала тінь Еллана,
Щоб у землі він не лежав,
Щоб голову його кохану
Уранці промінь привітав.
117
