пинив колектив. Власне, як на слобожанський маштаб із такого виноградинка, що посаджений уже чотири роки тому, хазяїн має чималий прибуток і його ні в якому разі не можна б уважати за середняка. Але тут маштаб інший.
Коли бабуся принесла хліб і огірки, Лисун почав моргати оком на здогад вина. Миколин виноградник був ще молодий, отже бабуся послала пацана до Івана, і пацан приніс дві чверті вина. Можна було б добути і крашанок, і масла, і м'яса — сказав пацан, але в Івана весілля і там усе поїдять сами. Дочку Іван видав заміж, записав у загсі, оце три дні гулятимуть, а тоді ще поїдуть у Дербент вінчатися.
Коли Лисун розлив вино по коновках, то бабуся почала згадувати допотопну Полтавщину шістдесятих років минулого сторіччя, а хазяйка жалілася на малярію і на свого рідного брата, завідателя кооперативу. Після другої коновки хазяйка прямо почала шкодувати, що її брата своєчасно не розстріляно. Здається, що він не хотів видати їй матерії поза чергою, а собі взяв і навіть дочці своїй набрав на спідницю.
Ще жалілися вони на вовків. Передучора вовки порізали ні мало, ні багато, чотирнадцятеро коней і це саме перед оранкою.
Лисун вилив рештки вина в пляшку і ми зайшли ще до Чапура. Чапур по-татарському значить рябий. І справді, це був чоловік із сильно подзьобаним віспою обличчям. Волосся йому було шорстке і щіткувате, як у вепра, як вепер він дивився маленькими злими очима і був знаменитий мисливець.
Оце він сидів на ослінчику і лагодив чобіт.
