Сторінка:Майк Йогансен. Подорож у Даґестан (1933).djvu/60

Цю сторінку схвалено

В обід дербентський селянин, чи наймит, чи залізничний чорнороб en masse іде у їдальню робкоопу пити чай. Селянином чи наймитом, чи залізничним чорноробом у Дербенті зветься романтична фігура у подертому бешметі з колосальною баранячою шапкою на голові, у гостроносих чув'яках і з довженним кинджалом при поясі. Ці довгоносі лицарі, немов мокрі, скуйовджені шуліки, обсідають величезну залю їдальні і мовчки сидять, очікуючи, поки руська ханум принесе їм чай. На стінах висять екзотичні плякати:

 

Посетители, заводящие здесь
брань, песни, пляску, будут
немедленно удаляемы

Ця екзотична література існує хіба для матросів і для приїжджих туристів. Дербентські азіяти не відчувають ніякої потреби в цьому плякаті. Вікова стародавня чемність і витриманість не дозволяє їм навіть голосно балакати у кафе, а тим паче битися чи танцювати. Крім того, ніхто з них не вміє читати по-російському.

Отже і другий плякат:

 

Воспрещается подача пива
нетрезвым посетителям

писаний не про них, бо вони мусульмани і алькоголю не вживають (принаймні на людях).

І третій плякат:

 

Просят посетителей
вести себя прилично