цього він жив, викльовувався з яйця, дзьобав носом ряску, вчився літати, жирував на хлібних полях, нагулював мускули і засвоїв правила на ніч кудись летіти, летіти бездумно, підштовхуваний диким солодким інстинктом — мотати крилами і в чистім повітрі вечірнім умерти. Той крижень, що вмер від подагри, чи апендициту й зогнив в очеретах, не виконав свого призначення і не гідний славного імени крижня.
Місто Махач-Кала, раніше називане Петровськ, — бо Петро I, воювавши із персами, тут зробив був свій пляцдарм, — має стільки тисяч мешканців, займає стільки квадратових гектарів і зареєстровує стільки випадків малярії пересічно на кожне літо. Потяг стоїть на станції Махач-Кала двадцять хвилин, отже я не управився збігати до міста, порахувати населення, виміряти гектари і зробити діягнозу малярикам, а наводити дані з книжок нечесно та й немає рації — все одно читач не запам'ятає.
Не буду, отже, повідомляти читачеві, що в Махач-Кала живе тридцять дві тисячі душ, що є порт із двома молами, північним та південним, що є „чимало двоповерхових будинків“, курорт, лікарня з родильним відділом, готель із назвою „Не рыдай“ і ощадкаси. Скажу тільки, що це колись російське місто, тепер столиця Даґестану і названа ім'ям даґестанського революціонера Махач-Дахадаєва. „Кала“ значить „фортеця“, що ясно вже із назви „Сухум-Кала“ на чорноморськім узбережжі.
Швидко за Махач-Кала, проминувши Дагогні, станція Дербент.
