і показав йому скалки німецької сітки. Цієї ночі він не спав, не спав також і другої і третьої ночі.
Минув рік і учень виріс на робітника цинкографії. Він працював швидко і точно. Він роздивився до найменших деталів усе приладдя і нова німецька сітка на шістсот марок у золотій валюті в його руках була як дитина в міцній і певній колисці. Він уявляв собі, що б це було, коли б він знову розбив ту сітку. Його б не розстріляли і навіть не посадили б, можливо, що його навіть не викинули б з цинкографії. Йому довелося б тільки сплачувати рік або два вартість сітки на шістсот марок у золотій валюті. Але як він міг би далі жити? Йому не давали б пройти з тією сіткою, його зняли б з цієї роботи, яку він так полюбив, яку він так спритно, від усіх найкраще робив. Та він і сам зроду не наважився підійти до цієї роботи, коли б розбив сітку вдруге. Пропали б п'ять років науки, в художника одібрали б фарби, в музики одняли б скрипку. Він ввесь спалахнув кров'ю і стиснув пальці — щось хруснуло — він побачив, що надушив лінійку і сітка взялася жахливою розколиною.
Він оглянувся навколо. В майстерні нікого не було — він навшпиньках підійшов до шафи з хемікаліями, дістав флякон із ціянкалієм, висипав у рота, налив у склянку води і випив зараз.
— Але це був кваліфікований робітник праці, — сказав я, — артист, і може якийнебудь вартовий на заводі не від того, щоб винести з півдесятка гайок на грузила для сітей.
— Але ні, — сказала ясноблакитна тітка. — Є й сторожі, що оце так само, як ви кажете. У нас сторож — а був він випивши, — заснув коло баку з мазутом, крана ж він чогось
