А потяг вандрував уподовж вічного Каспію, що не замерзає ніколи. Але краєвиди і я, і грайворін бачили ті самі.
Розумний читач давно вже догадався, що вірша „Грайворін“ написано для того, щоб показати краєвиди ранньої зими і пізньої осени, сумні й нерадісні в природі. Голе гілля, жовті очіски трави, колюче лахміття кущів ростуть з мокрої, гливкої, грузької, холодної землі. Над усім похмурі хмари, не то на дощ, не то на сніг. Абиякі краєвиди.
Тож, щоб показати ці краєвиди в рухові, треба було дати рух почерез краєвиди. Для цього над пролітає грайворін. Отже й краєвиди летять назад, як зараз пливуть назад повз вікно вагона такі самі краєвиди Даґестану. Таким способом у віршеві забезпечено динаміку.
Але вірш призначено не для грайворонів, а для людей, і не тільки тих, що живуть у містечку Грайворон. Люди могли б зважати, що грайворонові мандри і подорожі для цих нецікаві. Хай собі летить.
Довелося, щоб зацікавити розумного читача грайвороновим рухом, надати йому риси романтичні. Став це вже не грайворін, а мало не Байро́н і прагне півдня, як англійський поет, і летить на теплі моря, як бухгальтер на курорт. Романтичні тюркські назви річок і заток посилюють відповідне вражіння.
Едгар По теж написав баляду про „Ворона“. Тільки в нього в баляді ворон пристроєний для настрою, а тут, навпаки, настрій пристроєний для ворона, сам же ворон пристроєний для руху.
Таким чином позначається діялектична супереч-
