Я віддав хлопцеві рушницю, і ми з Абасом вийшли на перон.
Після стількох подорожів у рвучких паротягах у цім теплім, темнім вагоні хилило на сон. Я одшукав свою полицю і влаштував свого рукзака так, щоб можна було покласти на нього голову. Потяг рушив і мені дуже хотілося спати, але я вирішив іще раз подивитися на даґестанські вогні.
Ліворуч від залізниці є шкляна гута „Дагогні“. З-під землі виходить горючий газ і рухає завод, побудований на останніх принципах европейської техніки. Розкішне, найпершої якости, скло виробляють на цьому заводі — і це найдешевше скло в Радянському союзі.
Той самий газ огріває робітничі квартирі, горить у ріжку над столом робітника, варить його суп і нагріває воду.
Яскравим разком зір, удесятеро світлішим за весь нічний Дербент, через усю ніч падають Дагогні.
Писавши, що редакція часопису вирядила до Даґестану експедицію в складі фотокореспондента, літератор-етюдиста, економіста, мисливця, адміністратора й язикознавця (які всі щасливо об'єднувалися в єдиній моїй особі), я дав вам „неточну інформацію“, любий читачу.
Цей науковий вираз — „неточна інформація“ має в багатьох випадках інше значіння — українською народньою мовою зветься воно „брехня“.
Учитель фізики в тій школі, що я учився, привчав своїх учнів до такої наукової термінології:
„Приберіть цей метал“, кричав він, коли хтось
