|
Ах, згляньтеся. О, жаль! О, жаль! О, жаль! |
Гай Сергійович Шайба підвів голову зі схрещених рук і глянув перед собою. Величезне море стола, немов парусами усіяне було паперами. Це були малі торговельні бриґи з замовленням на залізні штаби, поштові фреґати з негайними наказами, корвети з воєнізаційними намірами, театральні баржи, загружені мандрівними трупами, рибальські шкуни з оселедцями й судаками в маринаді для робітничої кооперації — це була неоглядна фльота паперових парусів, що припливла в порт завкомівського стола, над яким високо маячив Гай Сергійович Шайба.
Ще було півтемно, але вже набилося людей. Майстер другої домни зарізав шихту — в коксі процент попільности — в збірному цехові монтер Іллін пустив англійський стругальний варстат — спеціяльна комісія з спеціялістів дурно два місяці проїдалася коло того варстату; — дайте мені довідку, що працював слюсарем другого розряду! — як живеш, Шайбо? Приходь сьогодні, буде що й до чого! — Котись, Гришко, не заважай, а то викину під три чорти за вікно — в третій годині повертається культбриґада з села, щоб була трибуна — оркестра, — щоб сповістили по цехах — мітинґ — там же щоб доповідач про папу римського, — як не буде трибуни за чверть на третю… словом, щоб, баста — літучу
