Сторінка:Майк Йогансен. Оповідання про Майкла Паркера (збірка, Харків, 1931).djvu/69

вун і одлили чавунного майстра. Коли прохололо чавунне тіло, вони одвезли його на цвинтар і поставили на могилі.

— Гай Сергійович Шайба отямивсь кріз дикучий несамовитий свист, коли випускали чавун. Свист умер, а він усе ще був живий,

— По краснозадому мерзавцу па-аль…

Десь, з-поза далеких меж газового запаху і шересту коксового, зародився голос Кроня. Високі тополі за заводським муром вросли в огненне вікно неба. Голос Кронів умер, а Гай Сергійович Шайба все ще був живий. Завтра має бути повстання, а він через химерний, ідіотський випадок має умерти сьогодні. Невідповідність була така разюча, така неймовірна, що Гай Сергійович Шайба не витримав. Він стиха засміявся, стоячи коло стіни повітродувки. Було поночі — хто сміє сміятись — схопився Кронь і кинувся повертати до себе салдатів, вдивляючись їм у зуби. Але їм зуби не сміялись, а цокотіли — од свічок ходором ходили колосальні тіні по землі.

— По краснозадому мерзавцу па-аль… затремтів Кронів голос. Салдати повернулися до стінки. Пахло газом і шерестів кокс під чобітьми. Коло стінки вже нікого не було.

IV

Ось іду по рейці і хитаюсь,
Чи дійду до краю чи впаду.
Ліс ліворуч, мов зелений заєць,
Задивився на мою ходу.

Скільки днів любилося з ночами,
Пропадало вранці у вікні.
Скільки птиць летіло над полями,
Не верталося до мене уві сні.