Сторінка:Майк Йогансен. Оповідання про Майкла Паркера (збірка, Харків, 1931).djvu/48

Червоноармієць з батьком балакав у сні,
Про колгоспи споривсь, про посів у весні,
Про майбутнє, про світлі прийдешні дні.

— Ви помиляєтесь, батьку, сказав червоний салдат,
Укупі сіяти, сіяти в лад
Селянських комун, незаможних бригад
У поле вийшов потужний ряд.

І батько кивав головою: так.
— Я жив дуже довго, я бачив як
Мінялась земля, зацвітав мак
Як жито й пшениця буйніше росли
На вильній, на спільній, на нашій землі.

— Мій батьку, мій друже так нащо ж ви
Явились до мене тепер, неживий?
Мій батьку, мій друже, так де ж ви були,
Коли ще жили на оцій землі?

Я хочу вас бачити, батьку мій,
У новім, у щасливім, у нашім селі
Але ви умерли, з-під ваших вій
Дві мертві, холодні сльози потекли.
Що ж ви стоїте коло мене у сні!..
Ви мертвий, ви мертвий — ви не батько мені!

— Схаменися сину, аж ось рука
Мозоляста моя, мужицька рука.
І я б до згоди з тобою дожив.
Коли б мене вночі куркуль не убив.

І все далі вперед простягалась рука,
Син за руку схопив — деревляна, суха
Не стулялась, не гнулась батьківська рука.
Червоноармієць прокинувсь пітний,
На лаві прокинувсь коло стіни.
Задеревеніла, негнучка
Приклад рушниці, стискала рука.