зав жінці голову — їй тільки роздерло шкіру — й ліг спати.
Уранці другого дня Марта лежала на пружиннім ліжку в просторій хаті Перепічки між грамофоном і швацькою машиною марки Зінгер. На Марті була чиста сорочка з тонкого полотна, на голові вишиваний рушник, руки вона склала хрестом на грудях і коло неї метушилися Перепеччиха з дочками. На столі, новою накритому скатертиною, були крашанки й білий хліб, а поруч того йод і флакончик з якоюсь ароматичною есенцією. Заплющивши очі й зідхаючи легко, лежала Марта і їй здавалося, що вона вже вмерла і душа їй у рай. Баби й дівчата, подоляньські а й горянські навшпиньках заходили до хати й Перепеччиха тихесенько, пошепки розповідала їм, як чоловік хотів забити Марту, та вона не далася й тоді він розпеченою кочергою випалив їй на спині: „записуйсь у колектив!“.
Чимраз більше приходило бабів, чимраз трагічніший шамрив шепіт, чимраз глибше зідхала Марта й дві великі сльози покотилися їй з очей. Вона підняла руку — і всі в хаті завмерли. „Дітоньки мої, голубоньки, — сказала Марта, — моліться за мене і я за вас молитимусь, щоб не попустив господь записати вас у колектив, — і рука знову безсило впала на груди.
Ширився шепіт і йшов по селу. Подоляни йшли на шпиль і коло них збивалися купки горян, слухаючи страшних вістей. Ще тихі точилися розмови, але по-де-не-де хтось лаявся в голос, а коли проходив голова, усі змовкали й дивилися вбік, не бачивши його. О дев'ятій годині ранку голова покликав міліціонера і вони пішли вдвох арештувати Андрія Дюдю.
