вітряку, і вся бурова була як велетенський кофейний млинок. Як сніп бамбука, як цигарки в свіжому коробку, як вертикальна пачка сірників стояли свічі, бурильні труби, скручені по чотири. Вони були світлосірі, світлосірою ж глиною, як потом, обливалася, швидко обертаючись, квадратна труба.
Роторний ланцюг скреготів, ротор крутився як залізне жорно на рукоятях станка стояв бурильник. Рукою він надужував на гальмо станка, нога була на педалі, що виключає хід лебідки. Згори, вкупі з квадратною трубою опускався чорний вертлюг, мов голова солітера, за ним, як тіло його, вихляючи, спускалась шланга.
Високо згори, з площадки виглядала голова верхнього штангового. Двоє робітників стояли напоготові біля ключів. Всі робітники були киргиз-казаки.
Бурильник був старий, сивий чоловік. Вузька китайська борідка косицею завершала пласке обличчя. Косі очі були неоднакові, ліве було менше й лукавіше; здавалося, що, дивлячись правим на манометр насоса, бурильник управлявся хитрим лівим оком пильно наглядати за квадратною трубою, яку, затиснувши в бистрому вальсі, кружляв тяжкий залізний ротор.
Раптом труба почала стрибати, загуркотіла — долото дійшло до твердого грунту. Сильним рухом бурильник виключив ротор, заскреготали ланцюги, і труба почала підійматися вгору. Знову заскреготав ланцюг і знову спустилася труба. Вона верещала і підскакувала, свердлячи камінь, аж вертлюг навис над самісіньким жорном.
