довгі корпуси перед святом першого травня. Сталеві ажурні вишки, немов шеренга ейфелевих башт, виступивши з присілка, заходили за обрій. На піскуватому шпилі стриміла чорна пухирчаста труба, немов би велика артезіанська помпа. Це була скважина номер шість, перша нафтова, та сама, до якої не дожив джигит Кизил Бас. За великим корпусом гаража на другому горбі стояли два здоровенні баки із солодкою водою. Вітер доносив скрегіт свердління з бурових.
Коловоротне буріння — одна з найчудесніших речей на світі. Друкування книг — велике діло, але до нього легко було додуматись. Парова машина — прекрасний винахід, але локомотив використовує тільки чотири проценти витраченої теплової енергії.
Здавалося б, просто: провертіти в землі дірку свердлом. Але який удовжки має бути свердел, щоб пробурити на три кілометри вглиб? Хто буде, на хмарах сидівши, тримати цей свердел за зверхній кінець? Який добрий геній прослизне під землю, щоб вибирати насвердлену породу? Скільки буде важити свердел довжиною в три кілометри?
В одинадцятому році в Америці вирішено ці питання, а в Росії коловоротне буріння стало широко вживатись тільки за радянської влади. На Ембі його остаточно завів Лаврентьєв.
Є єдиний спосіб викинути з свердловини намолоту породу — це вимити її струменем рідини під давлінням. Для цього треба спустити в свердловину трубу, але тоді доведеться виймати свердел?
