за одну ніч з'являються великі озера, вітер жене в них воду, здіймається буря на вчора ще сухій містині, білі баранці біжать до берегів, піна валками збивається на прибережнім полину.
Тепер стає ясно, чому серед полину стояв сухий очерет і навіть якісь убогі кущі. Вони чекали Емби, і Емба прийшла. Вона розливається, за тиждень вона відріже Кос Чагил від Жилої Коси і від Гур'єва. І от водяне птаство: качки, гуси, лебеді, пелікани, фламінго, що досі незграбно сиділи на латках зеленої трави, раптом опиняються в своїй стихії.
Але Емба не доходить до Каспія. Не знати як, велика вода кінчається в десятьох кілометрах від берега, Колись вона була справжньою рікою, що впадала в колосальне море, яке зоставляло по собі пісок з ракушками і соляні куполи на всій безкраїй прикаспійській пустині, тепер лише зрідка сильна моряна може догнати воду до Емби, і то на два-три дні.
Давнє море відійшло, зникло, зникла і Емба; але щовесни немов чудом приходить у пустиню з півночі, щоб за місяць щезнути, залишивши по собі невеличкі култуки із стоячою водою.
У цієї ріки багато імен: култуки її звуться Ак Куль, Айран Куль, Бейбіт, саму її у низах називають Джем, ще за старих часів її вважали і взивали озером („Гель“). От що говориться про неї в „Книзі Большому Чертежу“, укладеній за царя Федора Іоанновича:
„… а от Синего моря (Аральське море) 300 верст Урук-гора, вдоль Урук-горы 90 верст. Из горы протекли три реки. Река Вор (Орь) течет в реку Яик
