Ми так звикли до швидкого життя, що подекуди не управлялись добре придивитися до чогось, аж це щось уже зникає з кону. Ми не встигли опам'ятатись, як Моссельпром з „сільської“ промисловості зробився кондиторським трестом, а далі розтав, як цукерок, полишивши на своєму місці Росконд.
Усе це мовиться до того, щоб розповісти про автомобільну дорогу з Астрахані до Гур'єва. Вона постала перед нашими очима і перестане існувати найближчим часом. У тисяча вісімсот тридцятому році історик та есеїст Томас Бебінгтон Маколей пророкував, сам дивуючись із власної сміливості:
„Коли б ми наважились пророкувати, що в 1930 році населення числом у 50 мільйонів, краще одягнене, нагодоване, у кращих квартирах, ніж англійці нашого часу, розташується на цих островах, що Суссекс і Гантінгдоншир будуть багатіші, ніж найбагатші частини Вест Рідінга тепер, що схили горяні Бен Невіса і Гелвелліна будуть оброблятися краще, ніж цвітники, що машини, сконструйовані на принципах, тепер ще незнаних, будуть у що-кожному домі, що не буде інших дорог, окроме залізниць, що подорожувати морем будуть тільки на пароплавах, що наш державний борг, який здається нам колосальним, наші праправнуки матимуть за дрібницю, яку легко сплатити за один-два роки, — то багато хто взяв би нас за божевільних. Ми не беремося пророкувати, але…“
Так писав Маколей сто п'ять років тому. Старий віг де в чому помилився. Населення Англії живе зовсім неважно, горяні схили Бен Невіса, Гелвелліна та
