Ми погодилися з довгоносим хлопцем, що калмиковцям було чого остерігатись, і вилізли покурити. Нафтові резервуари Ракуші, немов величезні гостроверхі кибитки, уже стояли на землі, за ними було море, мілке, але найстрашніше з морей у шторм.
На глибоких місцях серед мілин, от як у форту Александровську, ходить вічний зиб, а в шторм кораблі зовсім не можуть іти і повертаються, звідки прийшли.
За громадянської війни, коли отаман Толстов оце вийшов із порта Александровського, простуючи до Персії, у порт прибув невеликий пароплав. Він ішов із Петровська до Баку, але його затаскало штормом за тисячу кілометрів на протилежний берег, і він мусив шукати рятунку в затоці форта Александровського.
Він ішов під червоним прапором Рад, на борту був всього один пасажир — комісар, що їхав у Баку з доручення командування. У Баку давно була радянська влада, але в форті Александровському радянської влади не було. Тільки вчора розійшовся сход, на якому генерал Толстов пропонував всім, хто хоче іти з ним у Персію. Рятуючись від смерті на морі, комісар попав у козаче кубло.
Ніде було дітись, боючись, щоб його не замучили в ту ж мить, комісар негайно скликав мітинг. „Війна скінчена, — сказав він, — скрізь організовано радянську владу“, і тут же зорганізував радянську владу в Александровську. Провів вибори у раду і вранці, цілісінький, погрузився знову на пароплав. Червоний прапор проводив його з форта Александровського.
Цей комісар коли не походженням, то духом теж
