Фантаст і витівник де-Куінсі, якого знають більше за його „Записки опіомана“, написав колись прекрасний портрет, маленьку поему в прозі про англійську поштову карету „мейл коуч“. У „Посмертних паперах Піквікського клубу“ Діккенс розповідає сон ще старішої карети, перекладної — „стейдж коуч“.
Мабуть, сучасні їм люди з деяким подивом читали нариси про такі знайомі, буденні речі, мабуть, їм здавалося, що автори нарису просто чіплялися до тієї карети, аби розповісти цікаву сторійку про людей, і лише тепер, коли отих карет давно немає, стає ясно, що де-Куінсі і Діккенс, і Доде були не просто чудермайстри, а люди, що вміли бачити незвичайне у повсякденності.
Та в ті часи все сунуло поволеньки. Карети не тільки помалу їздили, а й помалу виїздили з життя.
