вати він не міг і от він почав співати. Він сам склав пісню, пісню Даукена. Вона починається так:
„Дні — не вірив, що ви минете:
Для тачанки трьох берегли вороних у ті дні,
Ворогів, як глину, місили в ті дні,
Від Шозака народжені Єржан, Нуржан і Даукен,
У трьох волостях панували вони в ті дні!
Дні — не вірив, що ви минете!“
— Але як ви могли бути за чабана в Даукена, — сказав хтось з нас, — „адже вам не більш як дев'ятнадцять років?
Друг Бер Кена посміхнувся. Чорні очі зникли з гладкого, чистого, дитячого обличчя, веселі зуби виблиснули як клавіші, коли одкривають рояль.
— О, я дуже старий, — сміючись сказав він. — Мені тридцять чотири роки. Але котра година? Пора спати? Завтра вам їхати на Кос Чагил!“
У дванадцятій годині дня всередині квітня ми виїхали до Кос Чагила на машині, навантаженій вербовими сажанками, і потрапили в вітер і куряву.