простих різьблених ліній був вирізаний той самий візерунок „кошкар-муз“, тільки грубіший та більший.
Через двадцять років, коли він учився в інституті в Москві, він побачив на якихось колонах той візерунок — баранячі голови іонійської капітелі. Вона увійшла у Европу з еллінських колоній у Малій Азії, де життя, залежне від баранів, дві тисячі літ тому от так само кочувало в пустині.
Хлопчик ріс, і його починали вчити. Він знав, шо кумис треба довго-довго калатати ополоником перед тим, як насипати з міхура в дерев'яну чашку. Чорного павука каракурта треба було боятись, змію треба було вбити. Адже до кожної змії приставлено кілька ангелів-пирште, що оберігають людину від гадючого зуба. Убивши змію, хлопчик звільняв цих ангелів, полегшував їм справу рятування людей.
На плечах у хлопчика теж сиділо по ангелу. Один сидів на правому плечі і записував добрі діла, другий сидів на лівому плечі і записував гріхи. Усе це записувалося в великі книги, і ці книги читатимуться на страшному суді.
Суд почнеться ще в могилі: як тільки родичі відійдуть на сорок ступнів від свіжої могили, поприлітають інші пирште і слухатимуть спір тих, що сиділи на плечах. Це могильні муки, вони довго тривають, аж поки ангели не закриють книги злих і добрих діл. Але їх уже не чує душа — тільки тіло переносить могильні тортури. Душа відлетіла в образі мухи в ту ж мить, коли вмер підсудний. Коли скінчиться суд, душа полетить у рай або в пекло, к чортам.
