кручувався. Хитрував, виїздив навмисне в ті моменти, коли робота вимагала сміливості й риску.
Отже інженер Сисой їхав на полювання. Невідомо, що саме на цей раз вигонило його з Кос Чагила — чи жадоба до м'яса, чи рисковита справа цементування скважини.
— Скважина ця, — сказав інженер Сисой, ховаючи якось рушницю під кожуха, — треба думати, суха. Прошарки нафти є, але небагато. Малі прошарки, так доводиться думати!
Та Лаврентьєв більше звірявся на своїх геологів. Він запросив Сисоя повернутись. Спустили в свердловину обсадні труби. Зацементували. Почали одтартовувати желонкою, тобто опустили в дірку щось на штаб здоровенної сталевої піпетки і взялися вичірпувати нею глинястий розчин.
Тиснення газу побільшало. Він почав сурмити, виходячи в вивідну трубу. Спочатку його струмінь був брудносірий, він викидав рештки глинястого розчину.
Далі струмінь почав білішати, аж от пішов сліпуче білий, як пара.
Інженер Сисой згадав про жирних гусей, що летіли без нього нескінченною низкою над очеретами примор'я із заходу на схід.
— Сухий газ! — сказав він. — Доводиться думати, що скважина мало надійна. Суха скважина.
Всі мовчали похмурі. Коли б це навіть була правда, то говорити так було нехороше, боляче. Лаврентьєв і Костя невідступно дивились на манометр. Посилювалось давління в затрубній порожнині.
