— Як заводить, Костянтине Петровичу! Як поїдем без фар?
— Заводь!
— Як хочете, Костянтине Петровичу, й я без дороги не поїду. Машину зломиш.
— Чепуха!
— Костянтине Петровичу, я доложу директору!
— Заводь! Тоді доложиш!
Костя сам сів до стерна. Машина загула, і Костя виїхав у беззоряну, безмісячну ніч. Техдиректор, гадавши, що це жарти, вибіг на двір, але було вже пізно. У відповідь на свій вигук він почув тільки гудіння мотора і ще якийсь звук, трохи нижчий за туркіт машини, приблизно подібний до слова „чепуха“.
Костя приїхав до Гур'єва цілісінький, на непошкодженій машині. Тільки назад він віз хліб уже на іншій машині — з фарами.
На той час Авров уже закінчив картирувальну роботу. Навіть малесенькі розвідні станочки перевезено туди з неймовірними труднощами. Але тепер треба було бурити глибоко.
Була весна 1931 року. Ріка Емба заступала путь до Кос Чагила. Літом вона не існує, але весною розливається рукавами на весь степ. Сей рік після глибокого снігу була нечувана повідь. Але треба було перевезти станки для глибокого буріння, інакше цілий рік міг пропасти для Кос Чагила.
Лаврентьєв скликав нараду, хоча, власне, не було про віщо радитись, на Ембі флоту не було.
— Товариші! — сказав він. — Треба везти станки на
