геолог у калошах і озеленювач у фетрових валянцях теж шубовснули в болото і підштовхували машину.
— Давай, давай, давай, давай! — кричав татарин Кабір і піддавав газу.
Пасажири сопли, упираючись у машину, сковзли ноги, борсаючись у болоті, мотор харчав, задні колеса марш маршем крутились у воді і не посувалися вперед.
— Давай, давай, давай, давай! — гукав Кабір. Жінки з одчаєм дивилися у багно. Тріангулятори добули з валізок солодкий пиріг і взялися їсти.
— Давай, давай, давай, давай! — кричав Кабір, машина заревла, посунулась на півметра. Геолог у калошах поліз був у машину через голови тріангуляторів, але шофер Кабір спокійно попередив його: — Куди лізеш, друг? Ще довго ходить пішки!
За кілька годин дотягли всі машини до низенького насипу, що захищає Астрахань від річки Балди в повідь.
Легкова машина розігналася була на насип, завихляла задом і скотилася назад. Шофер Шура добув із своєї машини добру мотузку.
На насипу збилися мешканці передмістя Балда, колгоспники з сусіднього аулу, школярі, дівчина, що ішла по воду.
— Через нашу Балду не так то легко переїхати! — сказала досвідчена стара, що жила біля самого насипу. Учора теж машина от такечки сунь-сунь і стань! Сунь-сунь і стань! Два дні стояла.
Дружні колгоспники взялися за мотузку, трохи кепкуючи із фетрових валянців озеленювача.
