Аж от море почало замерзати, і на човнах зробилося неприємно. Тоді Митрясов послав п'ятьох киргиз-казаків до адайців, які прикочували зі сходу до морського берега.
Посланці прийшли в аул. Їх приведено до аксакала — найстарішого мудреця з баїв. Митрясов не відпускає казаків, казали вони, а їм набридло розбійне життя. Аксакал подумав, пораявся із іншими дідами і до берега послано тридцять п'ять засідланих коней.
Митрясова зустрічали, як гостя. Зараз же поставили кибитки, принесли кумис і почали частувати бандитів. Пили, їли, бесідували, адайські дівчата грали на домру, аж от вони одна по одній почали виходити з кибиток. Дівчата бояться зброї, пояснив аксакал, треба б скласти всю зброю докупи десь за кибиткою.
Коли зброю винесено з кибитки, увішли адайці і, зачепивши бандитів за шиї арканами, виволікли в степ. Волікли, аж доки ті не задушилися. Так загинув отаман Митрясов.
Саликов скінчив і повернувся до хлопчика, килима і книги. Ми пішли до готелю. На місці грунтової стежки, що була перед нашою поїздкою, лежав тепер асфальтовий тротуар аж до самого Урала. Доми, свіжовибілені під перше травня, по пояс сховалися в зелених садках, молоді тополі, акації, оливи, ще зеленіші від злегка солоного грунту, тихенько тремтіли під весняним вітром, хлопці й дівчата в білих убраннях ішли садами до театру, моторна шхуна пливла вгору, проти води. Дві її мачти, з червоними прапорами, поволі зайшли за великий будинок тресту. Над
