Весною, коли грязь, коли страшно вийти на вулицю, юнак технік Пахоленко, повернувшися з відпустки, пробивається на Кос Чагил. Він везе устатковання, але поверх фрикціонів і долот лежить очерет, цілі гори очерету. Цей очерет буде підмощено під колеса, коли машини зав'язнуть у сору, технік вкупі з робітниками витягатимуть з багна затоптаний колесами очерет і знов і знов і знов підкладатимуть його під машину. Старий майстер Спірін, коли одвіку безплідне Искине нарешті дало нафту, обливав себе нафтою з пляшки, плачучи казав, що нарешті він скупається в нафті.
На Кос Чагилі багата нафта, але вся вона на засувках. Вивезти її нема ніякої змоги. Нафтопровід ще не готовий. Сам Кос Чагил може дати, імовірно, тисячу тонн на добу, може й більше. На Доссорі, який раніше вважалося за вичерпаний, Костя Селезньов викачує на добу, триста тонн єдиної в Союзі дорогоцінної, безпарафінової нафти.
Доссор лежить у горбах, між горбами — сори. Доссор суворіший і вітряніший, ніж Гур'єв, і прісної води тут зовсім немає. За Нобеля люди звалювали в глибокі ями сніг і ціле літо пили одстояну грязюку. Під осінь води не вистачало, починалася втеча з Доссора, огульні пошесті від гнилої води і швидко виростали кладовища.
Тепер Доссор — чистенький присілок, поміж корпусами насаджено садки і є теж один великий сад, його бережуть як око. Більша частина води, яку качають за сто кілометрів з Гур'єва, іде на поливання
