промислом і в ньому найменша кімната — це кабінет директора Єрохіна. Втім ніхто його там і не шукає, ділові розмови відбуваються на буровій, а саме на тій, де пощастило спіймати директора. Єрохін — людина жива, ранішній прийом відбувається у нього в кімнаті від того моменту, як він, сидячи на койці, натягнув чоботи, і до тієї хвилини, як він, ковтнувши склянку чаю, сідає на коня. Тепер у нього вже є своя кімната, перед цим він жив у робітничому комунальникові, а зовсім недавно, коли в Кос Чагилі був тільки один житловий корпус, він жив і літо і зиму в кибитці.
Що більше ми ходили по домах, то більше посилювалась схожість із життям на острові в Арктиці, куди теж завозять усе один раз на рік. Доми були збудовані добре, кімнати світлі й високі. Але кватирки були без петель, просто вставлені в раму вікна ззовні. Електрична арматура прибита до фанерної дощечки. Ключ від дверей явно викований зі сплющеного цвяха.
Убиралень у Кос Чагилі відносно більше, ніж у Москві. Вони є на кожному кроці, збудовані непогано і утримуються в чистоті. Але замість гачка до дверей ізсередини присобачено чверть аршина дроту, за який і треба триматися, щоб вітер не розкрив дверей.
У їдальні чудовий чай, але калатати треба ножем, вилкою чи олівцем. У Кос Чагилі тільки одне дзеркало — привозити дзеркала немає ніякої змоги — адже навіть долота для бурових сливе не возять насталювати у ембенський механічний завод. Насталюють сами, паровий молот замалий, одтягти трудно, наварка виходить абияка, але возити в Гур'єв — довга справа.
