ти, акуратно зашнурував халяви, взяв ґвинтівку, підвівся.
Вільний!
За 20 верстов — свої. Йти лісом легко, але…
…Ленінська картка в кишені. Вийняв картку. Подивився на неї хвилину, дві. Сховав картку в кишеню, скинув рушницю на плече й рішучим рухом пішов… — до другої денікінської застави.
Вільно дійшов до вогника.
Казанок на двох багнетах. Вогонь весело вбирає вітер.
В лісі вільно й вохко.
Коло казанка група офіцерів й салдатів.
Чоловік перевісив ґвинтівку через руку і підійшов ближче.
Двоє сиділо обличчям до нього — знайомі, що стоять в Стеблинці.
Один з них, поручик з рудою борідкою, колись робив у нього трус.
Третій в офіцерськім кашкеті, в свитині, спиною.
«Рено!» гукнув раптом чоловік.
Офіцер в свитині схопився на ноги і став з ним віч-на-віч. Водянисті очі дивилися з-під козирка кашкету.
Чоловік звів ґвинтівку й вистрелив йому в голову.
Відомості про розполог червоного війська залишилися в шматках мозку полковника Двигубського.
