Дядько забрав документи і поїхав.
«Так то — полковник! Он чим тут пахне…».
Дядько Пилип сам із Стеблинки. Село бідне — тільки тим і живуть, що возять у повітовому місті, та служать, хто може, на залізниці.
Дядько Полоп під'їжджає до хати, випрягає кобилу, заводить її і подається до хати.
Вдома дядько Пилип зустрічає кума. Кум — залізничник.
«Здоров, куме!»
«Здоров!»
«Яка тебе нечиста сила занесла з міста сьогодні?»
«Той й правда, що нечиста сила! Віз отаку цяцю в свитині й чоботях. Все нічого. Їдемо, куримо.
Коли приїжджаємо, зскочив з воза. «Я — каже — полковник!»
«І тиць мені оті бамажки».
Дядько Пилип витягає ленінську картку й залізничні посвідчення.
Кум бере посвідчення й картку й міняється в лиці.
«Що з тобою, куме? Що ти там учитав?»
Кум не одповідає — він розкрив ленінську картку й вдивляється в підпис.
Довго, довго дивиться він на підпив; тоненькою лінією підпис ліг на замусленій картці. В. Ленін.
