Перепічок поласувати сметанкою та м'ясцем, хоч вона плачеться на свою бідність, на свого чоловіка, хочь вона й каже щодня, що їй світ зав'язав, але й досі не пішла від нього — вона ж йому жінка й він за двадцять років ні разу не скинув оком на другу. Йому здалося, що може він й справді замало з нею балакав, може вона хоче домогтися його голосу.
«Одчини, жінко, це я» — сказав горянин Андрій Дюдя і устав із приспи.
«Кому я одчинятиму?» одповів холодний, злий голос. «У мене нема чоловіка. Ідіть собі геть»
Горянин Андрій Дюдя нерішучо оглянувся на приспу. Уже примерзало й на ранок добрий буде мороз, він був у латаній свитині й йому сильно хотілося спати. Він підійшов до вікна, зачепив рями двома пальцями, обачно, по хазяйському вийняв їх і поклав на приспу. По тому, він вліз вікном у хату й звичними вигорбинами долівки намацав путь до печі. Та перед піччю щось забілішало, як сонний спомин. Він ступнув ще раз і налетів головою на якесь залізо, якого не було в хаті, упав і Марта ще двічі вдарила його кочергою по грудях. Він звівся на ноги й штовхнув її так, що вона одлетіла на сажінь. У ту ж мить пронизливий зойк спалахнув по хаті і змовк.
Дюдя запалив сірника. Коло печі лежала Марта в сорочці, боса, лоб їй був за-
