ніхто не схотів робити. Він сам вибрав чавун, сам загрузив шихту і став угорі над вічком. Коли ж чавун був готовий, він кинувся вниз у вогненне молоко.
Недовго стояли робітники, як закостеніли. Треба було поховати старого майстра. Вони зробили з дощок і глини форму людського тіла, підвели ківш, взяли чавун і одлили чавунного майстра. Коли прохололо чавунне тіло, вони одвезли його на цвинтар і поставили на могилі.
— Гай Сергійович Шайба отямивсь крізь дикучий несамовитий свист, коли випускали чавун. Свист умер, а він усе ще був живий.
— По краснозадому мерзавцу пааль!..
Десь, з поза далеких меж газового запаху і шересту коксового, зародився голос Кроня. Високі тополі за завідським муром вросли в огненне вікно неба. Голос Кронів умер, а Гай Сергійович Щайба все що був живий. Завтра має бути повстання, а він через химерний, ідіотський випадок має умерти сьогодні. Невідповідність була така разюча, така неймовірна, що Гай Сергійович Шайба невитримав. Він стиха засміявся, стоячи коло стіни повітродувки. Було поночі — хто сміє сміятись! — схопився Кронь і кинувся повертати до себе салдатів, вдивляючись їм у зуби. Але їм зуби не сміялися, а цокотіли — од свічок ходором ходили колосальні тіні по землі.
