щоб подолати що небудь — треба його переживати, такий діялектичний закон розвитку — його же не минеш. Цілком безпідставна надія, що для поезіі потрібний тільки талант та натхнення — і вірші „самі“ напишуться. Кожен поет переходить довгий шлях розвитку, щоб найти самого себе. Як би ми подивились на того компониста, що не знаючи законів музики і попередньоі музики, став би писати оперу Ясно, що будь він як-найталановитіший музика — його опера буде чимсь вроді „Іванова Павла“, безпорядною мішаниною чужого другосортного матеріялу. І однак ніхто не може засвоіти цеі природноі думки під поглядом поезіі. І Хвильовий лепетав колись, і Чумак писав вірші отакі:
У високе блакитнеє небо
У яскраві зірки подивись
Яким світом невидано дивним
У блакиті вони зайнялись… і т. п.
Заялозені слова, розмір-стукотіння, один тільки образ на чотирі строчки та й той такий старий як світ (зайнялись) — хіба же це той Чумак, що написав „Заспів“?
Половина з тих, що завалюють віршами видавництва можуть бути добрими майстрами
