Величний малюнок Дня-Атланта, що підпірав плечима небо. В Сосюри:
Вже за обрієм блиснуло
Золоте зорі весло…
Образ непомітно з'язаний з старовинною легендою — сонця, що пливе на золотім човні.
Такий самий митологичний спомин в образі Поліщука:
І сонце підростає мов бичок
Щоб грюкнути тепла рогами
По черепу міщан.
Бунтарь.
Тільки він ще тепліший і близчий до нас своім змістом.
Час забобонноі пошани до сонця пройшов і змінився на тепле співчуття до веселоі планети (порівн. „Товариш Сонце“ М. Семенка) і це не зухвальство „зверх-людини“ другого, дешевого видання Нічше — це почуття єдности зі всею працюючою людністю і свідомість громадськоі сили іі, що використає соняшну енергію, без усякоі згоди й милости з боку самого сонця. Яка ріжниця між цим і релігійним жахом перед природою, що ми його бачимо в попередній поезіі. В Семенка:
