Цю сторінку схвалено
Ой там у полі на обніжку
Тліє блакитний жар
На що-ж так рано, метелику сніжку
На що ж так рано з-за хмар
Блакитний жар — останні волошки літа. Далі;
Ой та й погасли ті жарини
Змерзли волошки в межі
Білий метелик лине і лине
Білий метелик сніжин.
Ця строфа непомітно для „логичного“ розуму вносить ще одне найтоньше порівнання — замерзання з угасанням квітки.
Я чи блакить за гратами
Я чи блакить?
Знаю що став твоім братом
Де ж до сестри стежки?
Де душа таким ніжним, але конкретно життьовим способом порівнюється з блакиттю (сестра!); але значіння цього образу ще глибше і його незрівняна цінність полягає власне в тому, що блакить не тільки душа в'язня, а ще й воля, з якою гармонує поривання по
