справляє вражіння латаного чужими латками кожуха до останньоі міри заялозеного в руках ріжних хазяінів.
Тому й вражіння таке несильне, кволе — якось несподівано звучать слова «і я піснями заридав» — ніякого ридання ви не чуєте, лише солоденьке тренькання на заялозену міщанську мандолину, на якій ще й лишилась всього одна — однісінька струна.
І ця струна тренькає без упину і без краю. Хіба ж украінські пісні — ридання? Хіба гай в тиху погоду „тихомовний“ ридає? Краще тоді вже відмовитись від образу і просто сказати «шелестить». Степ „журливий“ як саме, чого він зажурився. Змалюйте конкретно, щоб перед очима встала картина зорова чи слухова, щоб ви відчули, те що бачить поет, а не чули як він „вдаряє в срібні струни“ та й годі.
Але досить. Нові приклади нам краще покажуть, який образ справляє вражіння, який ні. Аби завести якоісь класификаціі поділимо образи грубо на зорові, слухові, нюхові і т.и. Уважний читач уж одмітив собі тичинівський малюнок світанку (див. вище) той образ має подвійну глибину — промінь сонця грається як заєць
