таки краще, як шукати нових шляхів — ну що-ж до побачення — але майте на оці, що ледві, чи знайдете видавця своіх творів, адже-ж видавець краще перевидасть Олеся… і т. п. отже прийдеться обмежуватись таким колом читачів як мама, папа і руда кішка.
З тими, що чесно схотять шукати нового шляху, ми порозуміємось по дорозі в казкові луки образів. Отже почнемо з наведеного вірша Віталія Самійленка. Вдивімось в його образи й спробуймо дошукатись до причини того, що нам вони здаються нудними.
Я підкреслив ті місця, де автор висловлюється образно, малюнково, не просто розмовними словами, а якимись порівнаннями. Перше: „край ридав піснями“ Як усім відомо «ридати» по вкраінському може тільки людина — тут ридає цілий край значить край порівнюється з людиною. Далі: «блукав співочими гаями» співає людина, або птиця; отже порівнання з людиною або птицею. Далі: «тремтіли сльози на квітках» сльози — очевидно порівнання з людиною. Далі «стояли наче у вінках» себ-то мов люде. «В степу журливому» — журиться людина, отже скрізь: завше автор порівнює природу з людиною, але так як іі вже порівняно тисячі й десятки тисяч разів — отже вірш
