|
Ридання чулись тихомовні |
Віталій Самійленко.
Ну що-ж? „Дуже гарно“ скаже мій читач: Навіть чудово! Тільки… тільки щось дуже знайомі вже ті вірші та образи, наче ми іх тисячі й тисячі разів чули. Справді — розгорніть будь яку книжку Олеся, Вороного або краще Надсона, Апухтина чи як іх там — ім'я же ім легіон — і ви знайдете ті самі вірші, ще й куди кращі. Чим же тоді писать так, краще давайте перевидамо цих авторів, зробимо переклади з инших мов та й по тому. Але можлива річ, що можна якось краще висловитись — зробити сильніше вражіння, адже-ж ніщо не стоіть на місці — все йде вперед! У всякім разі ясно, що так писати, (або ще трішки гірше) абсолютно нема чого, тоді давайте перевидамо… й т. п. Тут на цьому самому місці прийдеться мені роспрощаться з тими, що ім здається, що так писать все-ж
