тики Магницького давно минули. Це звичайно не має значити, що гарному віршові бракує щоденноі логики обов'язково, ні — постільки щоденна логика не противиться психологічний правді вона не противиться й ідеі поезіі, але цілком ясно, шо ці дві правди хоч і ведуть обидві в Рим істини але ріжними шляхами.
Вражіння, що справляє на читача влучний вірш, не є вражінням логичноі переконаности; лише псіхологичноі урази. Не витрачатиму слів, аби доводити це твердження — за нього вся історія поезіі від Есхила до Шевченка. Сила поезіі в силі почуття.
Отже почуття раз у раз не вимагає ніякоі логичноі послідовности тим самим і вірш може вражати читача, хоч би його головна зброя — образ був би з точки погляду міщанського „здорового“ розуму безглуздим. До цього повернемось в главі про образ, зараз покажемо шо той же закон стосується й до структури віршу.
|
Пробіг зайчик |
