уживати прозаізма в хвилю ліричного піднесення — ми би ризикували викликати в слухача почуття цілком протилежне тому яке мали на меті і навпаки в прозаіків хвилі ліричного піднесення часто одмічаються ритмичністю: досить пригадати Гоголя і відповідні місця („Страшноі Помсти“). (Чудовий Дніпро та ин.) і ще більше нас здивувало б як би хтось малюючи якісь ритмичні процеси — як то водограй, або музику або морські хвилі став би уживати, прозаізмів — це значило б зовсім не розуміти ритму як художний засіб.
„І рівна переливчаста мелодія
смичка, що зомліваючи ще тягне
голосом передостаннім благання:
турбото дня розтань…“
Як поділити ці слова на рядки? Іхній цілком прозаічний лад не дає ніяких указівок на те як повинен початись, або кінчатись рядок можна тільки догадуватись, що слово „передостаннім“ повинно замикать собою рядок аби "дати риму до „благання“ і асонанс до „розтань“. Пробуємо ділити, керуючись тим принципом, щоб павзи поміж рядкамі замінювали нестачу складів по змозі.
