разу набрав би швидкого темпу, якоісь бадьорости, словом став би ямбом справді:
На ділі ж ми читаємо його геть не так — а в анапестичному ще й замедленому ритмі. Тим не менше ямбичний характер більшоі частини рядка дає змогу в слідуючему рядкови виступити вже чистому ямбові.
І на вуста́ покла́вши па́лець
Ліг.
Де перехід від ананесту попередньоі строчки до ямбу слудуючоі осягається тим що перша ямбична стопа рядку не має наголосу отже чимсь вроді згаданого „зверх-ананесту“ (— — — —́) (в метриці така стопа зветься пеоном — не приводив цеі назви, аби не вскладнять справи ясноі і з ужитоі мною назви).
Дальший рядок, що складає всього одне слово,
дає таку довгу перерву, так обриває течіння віршу, що вухо без найменшого напруження переходить знову до анапестів.
