Звичайним типом асонансу є наведений вище приклад; це б то голосозвук з наголосом в римуючих слів один (в даному разі е) а шелестозвуки, що складають слова одні або принаймні одноі звукової категоріі (хоч би м—н, або ж—з), то що. В нашому прикладі рев—дверей отже звуки в та й що досить близкі одне до одного (так звані дзвінкі спіранти). Але по уважному розгляді кожен помітить, що в даному прикладі є ще одии елемент це „в“ у слові „дверей“ що правда стоіть в попередньому складі але тим не менше впливає як тонкий натяк на склад „рев“ тільки навпаки — „(д)вер(ей)“. Тут ми підходимо до того типу асонансу, де складові шелестозвуки його є в римованих словах, але не в однаковому порядкові. Цей асонанс більше віддалений від рими аніж асонанс першого типу: він дає вражіння далекого спомину про асонуючий рядок отже закінчує музичний період мняхко, не підкреслюючи останнього слова в рядку й даючи змогу непомітно перейти до слідуючого музикального періоду. Приміром:
|
…Шпалерами пропустить |
