В останньому прикладі, то є власне асонанс, за які мова буде зараз. Справа в тому, що кількість рим, як що не рахувати дієслівних і инших граматичних (таких, приміром, як селом—волом, волами—полями, катів—кутів) в кожній мові досить таки обмежена. Пам'ятаючи тепер, що рима потрібна для завершення музикального періоду і для того аби підкреслить кінцеве слово рядку, ясно, що ця потреба може бути більшою або меншою, або ii зовсім не буде. В останньому разі очевидно не уживатимемо рим зовсім — в другому випадкові можна обмежитись неточною римою. Така неточна рима має назву „асонанс“ і іі характерна особливість — неповна точність звукового повторення, приміром
Степи Залізняка і Гонти
А на зорі
Гайдамацький рев
То ведмідь блакитноокий
Біля твоіх дверей
М. Хвильовий
Асонанс незрівняно багатіший за риму — дає таку силу ріжних ступнів схожости й однозвучности, що не дарма нова поезія користуєтся ним так широко, хоч нажаль широкі кола людей, які читають вірші цього ще й досі не помітили.
