Сторінка:Майк Йогансен. Вибрані вірші (1930).djvu/77

Цю сторінку схвалено
ПАНЕЙРЕНЕЯ
 

Колись рушниці калиновим соком
Наллєм — і дітям гратись оддамо.
І на гармату хлопці кароокі
Напнуть дідівське букове ярмо.

Розплющать очі крейсери стоокі
І тихо спустяться на зеленаве дно,
І у пісках, сумирне і глибоке,
Засне навіки золоте руно.

Та ще не час. Іще живуть гармати,
Іще рушниця висить на стіні,
Ще у полях на провесні салдати
Ідуть в воді і падають у сніг.

Ще, браття бондарі, в березовім барилі
Довбати довго нам затужавіле дно,
Доки не вибухне розпаленим похміллям
Повстань тисячолітнєє вино…