Андрій. У тім то й ріжниця, що азот „сам“ не може злучатись з иньшими елементами. Спитаєш, чому це так? А тому, що кислород і водород, обертаючись у составні вещества, віддають геть енергію; ти ж бачив, як багато тепла при цьому виходе: то ж виходе зайва енергія! Коли ж хочемо злучити з чимсь азот, треба ще потратити багато роботи, а робота щось коштує. Значить, злучений азот має уже більше енергії ніж свобідний і через це більше коштує. А з водородом як раз противне: свобідній — він має більше енергії і більше коштує ніж звязаний, наприклад, у воді. Знов через те, що треба приложити роботу, щоб мати свобідний водород. Коли ж водород згоряє, він дає тепло, а значить і повертає приложену на очистку його роботу. Кислород теж з охотою злучається з другими елементами і ще при цьому віддає енергію. Звідки ж так багато вільного кислороду у воздусі? Щоб мати вільний кислород, наприклад хоч з води, треба приложити багато роботи. Значить, кислород повинний бути коштовним, бо робота дурно не дається, а у воздусі кислород нам нічого не коштує. Хто ж це нам його дарує?
Степан. Бог його зна хто.
Андрій. Про це турбується рослина. Усяка рослина витрачає свою роботу, аби дати вільний кислород. Цю роботу для людей робить задарма рослина, а через це кислород нічого й не коштує.
Степан. Значить, ціна цих веществ не від них самих, а від того, скілько на них витрачено роботи.
Андрій. Це ти слушно завважив, тілько не зручно сказав. Зовсім нема вещества без певного запасу
