Андрій. Поки-що так можем узнавати вещество: раніш питаєшся, з якого матеріялу зроблено вещ, а потім кришиш цей матеріял на частини аж доти, доки назва матеріялу уже не змінюватиметься. Цей матеріял і є вещество.
Степан. Так значить веществ багацько!
Вещество і
химія.
Андрій. Дуже багато. Не всі вещества ти й знаєш. Та про всіх їх можно дізнатися з химії.
Степан. Еге-ге! Так це я ніколи не навчусь химії. Шкода й починати!
Андрій. Ти кажеш, був на Кавказі?
Степан. А як-же! Завези мене хоч у Тифлис, і звідти потраплю до дому.
Андрій. А хіба ж ти знаєш кожну гору, кожну скелю на Кавказі?
Степан. Та на що мені їх знати? Там через височезні гори люди просікли дуже гарні шляхи. Кажуть, багато там народу пропало, поки пробились через ті камьяні скелі і бескети. Тепер тими шляхами і дурень дійде, куди зхоче. От вигадав — на що ж мені знати кожну скелю, коли я знаю шлях через гори?
Андрій. Ото-то бо й є. Так і в химії, ми не будемо вчити кожне вещество нарізно, а узнаємо ті великі шляхи, що єднають усю цю безліч вещей. Багато, багато віків минуло, поки химики познаходили оці шляхи; багато, багато людей згинуло, поки ми навчилися зазирати своїм оком не тілько у ті вещі, що є на землі, а навіть пізнавати те, що є на сонці, на зірках. Любо–радісно тепер проїздити через грізні гори „хма-
