Степан. І часто бува таке горіння без вогню?
Андрій. Дуже часто. Ти знаєш, що животним треба воздуху?
Степан. Так, вони не можуть жити без воздуху. Не можно курей возити у коробу без щілин, бо птиця подушиться.
Андрій. Та у коробу ж є воздух; для чого ж тут щілини?
Степан. Курям треба свіжого воздуху.
Андрій. Для чого?
Степан. І людині треба свіжого воздуху для здоровля.
Андрій. Добре. Уся річ тут у тім, щоб людина чи курка мали б досить кислороду. Коли дихаєш, так кислород з воздуху проходить у легкі, прилучається там до крові і розходиться разом з кровью по усьому тілу.
Степан. Що ж він там робе?
Андрій. Спалює тіло.
Степан. Це ти, мабуть, смієшся?
Андрій. А ні краплі. У тілі діється те ж саме, що і з вугіллям, сіном чи деревом: окремі вещества нашого тіла злучаються з кислородом; звичайно, ці вещества злучаються не так хутко, як те дерево, що палає.
Степан. Від цього, мабуть, і тепле наше тіло?
Андрій. А вжеж; мертвий не дихає, і тіло у його через це захолонює. Крім тепла, це горіння дає тілу ще й силу для роботи. Справді, животне робе усяку роботу, з чого ж ця робота береться? А вжеж, їй ні відки узятись, як тілько не з тієї химічної енергії, що виникає після горіння нашого тіла.
Степан. Значить, твоє і моє тіло повинно було б швидко згоріти?
