Нема менї назви. Я — вбога дочка
Холодної хати;
З мужицького роду мій батько та мати,
А в серцї мойому їх вдача палка.
І ангел панує і демон стоїть наді мною —
Не дам собі ради з собою:
Думками лїтаю бистріш, нїж Мазепу
Носив колись кінь серед степу.
Я — загадка: разом душа моя прагне
Відрази й любови; я — дужа і млява;
То прірва розпуки на дно мене тягне,
То всю розворушить дитина ласкава.
Хай лихо та злиднї до мого горіща
Заглянуть — я їх не боюсь,
Хай крила приборка недоля зловіща, —
Всї кинуть, забудуть — сьміюсь.
Я плачу над тим, хто дріжить, а не має
На старість нї хлїба, нї сил, нї кутка,
Над хворими дїтьми, що навіть земля не приймає,
Над безлїччю мук, що жахнеть ся уява людська.
Як сльози підступлять — враз пісня поллєть ся
Така незвичайна та сьміла,
А серденько бєть ся, на клаптики рветь ся:
З людьми його я подїлила.
Чи слуха хто-небудь — байдуже; ледащо
Хай лає, катує та мучить, —
Нї рухом, нї зглядом не зважу нї нащо;
Мене він стрілою не влучить.
Не вертай ся — оставай ся
За горами, за морями.
Я порвала — потоптала
Усї звязки поміж нами.
Я любила — більш не сила,
Стихли муки в час розлуки;
Кров, здаєть ся, легше бєть ся,
В серцї хворім вмерли звуки.
На хвилинку — відпочинку
Душа багне, волї прагне,
Тхне труною наді мною,
До могили швидче тягне.
Не вертай ся — оставай ся
За горами за морями,
Все забудьмо, нїмі будьмо,
Обливаючись сльозами.
Переклав П. ГРАБОВСЬКИЙ.
