Що до компанії, що зібралась у лїсї під деревом, то білка Оштакі, просидївши ще два днї не ївши, вискочила таки з дупла просто в пазурі сові. Куропатка Кабеу тої ж ночі попалась у зуби братови в перших свого колишнього чоловіка Рікука, і той напив ся її крови. Олень попав у петлю, що напнув поперек дороги той самий чоловік, що вбив його ведмідь. Горностай Анчек встромив голову в черкан і не вважаючи на свою зручність, не міг витягти її назад. А стара лиственниця стоїть на тім самім місцї і безсмертна біла сова, як і ранїйш, гострить об неї свій дзюб.
З російського переклала Маруся Полтавка.
|
ЙОГАН В. ҐЕТЕ. |
В острог завдадуть мене
Ще було хлопям;
Лїта йдуть, — дитя мале,
Мов сиджу я там
В матернім надрі.
Ти лиш, казочко, менї
Була другом ран,
І я ріс — герой, велит,
І як принц Іван
Пробігав я сьвіт.
Замки криштальні ставляв,
Знов їх бурив я,
Ясним списом прошибав
Черево змія:
Так, я мужем слив.
По лицарськи слобонив
Я княжну з тюрми;
Вдячна просить до стола,
Я був чемний — ми
Сїли до вина.
Ах, цїлуй — то хлїб богів,
Як вино палкий!
Я на смерть її любив!
В сонця луч ясний
Вид її вбирав.
Хто ж менїї її забрав?
Де є чари ті,
Щоб її в бігу вняли?
Де той край її?
Де є шлях туди?
