іноді до того, що нас буквально гнали геть з приміщення „Українського К - ту“, як це було з автором. Але цей випадок стався вже після революції, коли ми почували себе хазяїнами в приміщенні „Українського Комітету“, і тому все це закінчувалось лише обміном „любезностей“[1]).
Тепер декілька спростовань.
боротьбі проти „самостійництва“ та навіть і федералізму, наше ліве крило не завжди вірно розуміло гасло самовизначення націй, наближаючись в цім питанні іноді навіть до теоретичних позицій Рози Люксембург (тоді нам докладно невідомих)“ — пише Попов у своїй статті, правда, з застереженням, що це стосується тільки певних товаришів. Мені здається, що це твердження невірне, або, принаймні, цих „певних товаришів“ доведеться обмежити одиницями чи одиницею. Принаймні, я не пригадаю жадного товариша, якого б я міг зачислити до люксембурґіянців: найближче був до цієї позиції т. Ласман. У всякому разі люксембурґіянство аж ніяк не було характерне для московських уесдеків, як і взагалі для уесдеків. Навпаки, не зважаючи на наявність у московській групі „лівих“ елементів, я б сказав пристойних, вони так само мали націоналістичне офарблення, тільки це офарблення, певна річ, було далеко менше, ніж воно було в українських організаціях, одірваних від загальнбросійського соціял - демократичного руху й боротьби.
Даремно також Попов зараховує до українських есдеків Михайла Криворотченка („Тарас") і Сергія Литашенка („П. Степанова"), які хоч ї вступили пізніше до комуністичної партії, проте тоді були індивідуалістами, анархістами, чим хочете, тільки не соціял - демократами, і нічого спільного з московською групою не мали, крім того, що жили вкупі з деякими уесдеками в одному приміщенні.
Нарешті, невірно висвітлює Попов і українських соціялістів - революціонерів. Розповідаючи про травневу демонстрацію, в якій українці виступили під жовтоблакитними пропорами, на чолі з Гайдамакою в козацькому вбранні й верхи на коняці, він згадує про напружену боротьбу, що точилася протягом усього походу між есдеками й частково українськими соціял- революціонерами — з одного боку й рештою есерів та різноманітними обивателями — з другого, за характер демонстрації, за пісні, які співати й т. ін. Все це вірно, крім того, що українські чюціялісти- революціонери, хоч в невеличкій частині своїй, були з нами. Це прикраса українських соціял-революціонерів, з якими нашій організації в цілому доводилося боротися ввесь час як до революції, так і після неї. Певна річ, що коли попалася лайка підчас демонстрації, коли ми намагалися лікві-
- ↑ До речі, прізвище того директора банку, що був за голову „Українського Комітету" й про якого згадує Попов — Одарченко.
