людей біля них. Ми готуємося їх зустріти. Кулемети розташовуємо так, що ввесь загін попадає у вогневу засаду, а в тил махновців виходить для цього 397 полк. Ми запрудили їм до. рогу й запропонували здати зброю.
Махновці дуже здивовані. Прибувши звідкись, вони не знали, що сталося в місті. Треба було бачити, як дорослі люди, що були в бувальцях, плакали, як діти... Вони не чекали такого кінця. Пригадую, як сьогодні, великого, молодого кубанця. Схопивши револьвера, він сказав: „Ось що, т - щу командире, або сам пущу собі кулю і тоді візьми коня, або ти пусти, а живим коня й шаблі не віддам. Розмов про небажання вступити до Червоної армії в нас нема; ми всі, як один, підемо до лав Червоної армії й батька заставимо, а коли батько не захоче, не батько він нам, голову звернемо".
І весь загін, як один чоловік, сказали це саме...
Загоном командував комуніст. Він запевнив нас підчас переговорів, що не може бути ніяких сумнівів про нещирість загону.
Ми йшли слідом за ним. Ми розрахували, що через „пробку", яку мала була зробити 41 дивізія, цей загін не проб’ється й настрої в ньому прискорять розклад махновщини.
Треба сказати, між іншим, що на війні не можна нікому йняти віри. Треба використовувати обставини тоді, коли вони є, не покладаючись на те, що вони повторяться знову. Цей випадок, коли ми пойняли віри й відтягнули момент роззброєння махновського загону, був недозволеннй. Я й досі певний того, що махновці не хитрували й були щирі. Але, ввійшовши до міста, вони стихійно пішли за своїми частинами, не заставши їх у місті. Правда, їх потім роззброєно, проте помилка була неприпустима.
В місті склалися обставини ще гірші, ніж ми сподівалися. 41 дивізія не виявила потрібної енеріґї, і махновці вискочили на південь, до рідних місцевостей. Правда, їх утекло мало. Махно зник ще раніш; проте втекли його кадри, втекла його чорна сотня та ще з сотню - півтори кінних, небагато кулеметів та батарея. Всі інші частини або були роззброєні, або, опинившись за містом, прямували додому чи йшли до нас.
Із декілька тисяч чоловіка махновської армії, що стояла в Олександрівському та в околицях його, з Махном пішло не більш як 300 чоловіка.
Зформована на цей час кінбригада Котовського, кудн ввійшов і загін Няги, довела справу до краю. Дивізіон Няги, переслідуючи недобитки Махна, забрав полонених, усю матеріяльну частину армії Махна й рештки розпорошив по куркульських закутках Гуляй-Поля.
