Справу з Махном довелося мати якраз перед самим відходом південної групи. Ряд наших частин йому пощастило розкласти й перетягти на свій бік, інших роззброїти. Проте, на 45 дивізії він увірвався ...
Що являв собою Махно тепер, після пробування в тилу Денікіна, як він буде ставитися до Червоної армії — для нас було зовсім загадково. Про число його армії серед населення ходили якнайфанстастичні чутки. Безперечно, що його агенти ширили чутки про величезну кількість армії й називали цифри в декількох десятків тисяч. Для нас невідоме було також і соціяльне обличчя людського складу махновської армії, його настроїв та інш. Треба було вивчити „сусіду", і ми заходилися коло цього негайно ...
Давши потрібні розпорядження про розташування частин бригади, автор цих рядків, комісар бригади т. Генін, командири полків Ліпанов, Няга й хтось ще із командного складу, пішли до „батька". Батько та його штаб любили комфорт. Вони розташувались у одній з найкращих гостиниць міста.
Було над вечір, коли я об’явив себе біля входу гостиниці двом партизанам й, не чекаючи дозволу, війшов у велику вельми освітлену залю.
Посередині приготовлений на велике число людей стіл. На канапі сиділо троє чи четверо військових, а на буфет злігши стояв у раменному костюмі „батько". Я відрекомендувався й заявив, що бажаю переговорити про гарнізонні справи. „Батько" відповів, що всі попередні переговори провадитеме командир Чорноморсько-озівського корпусу Каретніков та начальник штабу Білаш, а наслідки розгляне Реввійськрада, яка й ухвалить відповідні постанови. Прийняв „батько" сухо, але без ознаки високодумства або чогось подібного до цього.
Ми не здавали собі справи, як можуть скластися наші стосунки з Махном. Судячи з того, яка була зустріч з новомосковськими партизанами, ми були певні, що наші червоноармійці будуть стійкі й не здатні підпасти під розкладницький вплив партизанщини. Хоча для нас було ясно, що обставини тут не ті, що на Дмухайлівських хуторах, але ми не задумались над силою розкладу партизанщини й методами Махна. Все те, що ми бачили цього дня, для нас була новина. Справжню махновщину побачили вперше тут, у Олександрівському.
Від Махна ми пішли на прийом до згадуваних командирів махновської армії. Розмови тривали дві годині. Це був вечір запитань і відповідів, взаємне дізнання. Білаш був спокійний і тільки зрідка брав участь в розмові. Головну ролю в розмові взяв Каретніков. Іноді він ставав різким, гарячився. Проте,
