3 білими зовсім їх знесилили. Виходили бойові припаси, датування та інш. Коли б ми спізнилися підійти до Дмухайлівських хуторів, бій партизанів з денікінцями був би для перших, а разом з ними й для населення остаточний.
Звідси зрозуміла та величезна подяка і партизанів, і населення до тих, хто допоміг їм визволитися від білих.
Частини нашої дивізії, пробуваючи на півночі, дістали добру школу. Південний перехід створив загартований кадр бойців, а цей останній виховував поповнення. Частини дивізії добре постачалися й справляли приємне вражіння. Свідомість бойців сприяла встановленню найкращих взаємин з селянством. Незмірне поривання всіх бойців дивізії на південь кидав її на великі вчинки. Отой бій нашого батальйону піхоти з восьми- сотенним загоном денікінської кінноти, на очах у населення найближчих сіл зміцнив велику довіру до частин Червоної армії.
Декілька днів нашого пробування в районі Дмухайлівських хуторів були буквально тріюмфом для наших частин.
Перед нами постало питання, як обходитись з партизанами. Вказівок на це не було ніяких. Треба було це питання розв’язати самим, і ми призначили зустріч з командувачем партизанів „Дьяволом“.
Середніх літ, з незвичайно енерґійним обличчям, вродливий, високий брюнет з просіддю на голові — „Дьявол“, йк він говорив, був сам робітник тульських заводів. Належавши до федерації анархістів - комуністів, він відбув декілька років каторги. Політично досить розвинений, він також мав великий вплив у своєму загоні, дістаючи підтримку від населення.
Ми розмовляли про політичне становище країни, політику радвлади. Ми пропонували йому, разом з його частинами, вступити до складу нашої дивізії.
Розмова тривала всю ніч. Але переконати його не вдалося. Просякнутий украй анархіст, він не уявляв себе в лавах організованої армії. Проте, насіння сумніву посіяно...
На ранок ми поклали скликати мітинґ партизанів, де розв’язати питання про їхній вступ до Червоної армії. „Дьявол“ обіцяв додержувати невтралітету:
Пригадую збори в школі. Митинг тривав чотири години. Перед цим ми провели довгу „індивідуальну обробку“. Провадили не тільки серед партизанів, але й серед їхніх батьків, рідні. Кожна хата, де стояли червоноармійці, являла собою агітпункт, де допізна агітували наші агітатори. Малося на увазі не так переконати вступити до лав Червоної армії, скільки з’ясувати селянству політику радянської влади.
Відомо, що через незвичайну поведінку білих з селянами останнє мало махновців за своїх оборонців. Воно їх сховувало,
